mariia.horban on Instagram

Ей, Маріє

Граюся зі змістом, із формою і з вогнем Журналістка Богемістка Студентка ШЖ УКУ Шукаю дзен і пригод на свою сраку Часом жартую, хоч вдається так собі

https://www.facebook.com/mariia.horban Similar users

Report inappropriate content

Similar users

@wa_t_e_r
water.
@ilatanka
Наталія Клименко
@asarapion
Ann Sarapion
@port.winebar.lviv
Port Wine Bar Lviv!🍷⚓️

Тим часом @pavlovich_olesya серйозно береться за всі аспекти мого життя. От, навіть вибирає, які фотографії мені постити. Сказала, щоб була ця.

1

1

Галичина не одобрить такі фотографії. Тому дуже добре, що я зараз не там) . . . . . . . . #blackandwhite #bw #monochrome #instablackandwhite #monotone #photography #exposure #capture #vsco #vscocam #vscoua #peoplescreatives #visualgang #neverstopexploring #vscoeurope #thatsdarling #lifeofadventure #vscogang #vscogallery #vscolovers #vscolife #vscoph #igmasters #exploretocreate

9

​​етюд серпня серпень жарінь розпашілого глека жовто спахнули дахи і портали книга яку неуважно гортали раптом сліпучо заквітла мов спека серпень ріка невимовно солодка плинуть будівлі старої сецесії чиста й тонка світляна поволока вкрила дерев полудневі процесії серпень моя невблаганна ідилія теплого воску олійна держава вулиця скрипка соната неділя гостра як жала тривожна тужава Юрій Андрухович at Hydropark in Kiev

1

Мені хватило вісім місяців, щоб натішитися чубчиком, і потім ще рік - щоб його позбутися. Та навіть донедавна він нагадувався неслухняними пасмами біля вух. Ніби казав: "пам'ятаєш, як нам було добре?" І справді було - чубчик робив мене молодшою, виділяв очі і ховав видовжену форму обличчя. Він подобався і личив, але я розуміла - ми з ним не назавжди, не зійдемось характерами. Я любила робити кучері і терпіти не могла, коли мені щось лізе в очі, а він - потребував купу часу, нервів на укладку, і, боже збав, не терпів, коли я зайвий раз просто його торкалася. Вже за місяці три я жахливо втомилася, утім - терпіла, слухняно підстригала, щоранку вкладала. Одного разу друзі спитали "нащо тобі це, якщо від нього самі лише проблеми?" Я нічого не відповіла, що тут скажеш, коли друзям не подобається твій чубчик. Може ти довго шукала його, може це особливий, чубчик, саме твій чубчик, вони просто не розуміють. Та з часом усе частіше ловиш себе на думці - чи не був цей чубчик помилкою, якщо на нього витрачаєш стільки своїх нервів. Нащо це? Зрештою, якось кажеш: "Я так більше не можу!", забиваєш голову заколками для волосся, видаляєш його, себто перукаря, номер і чекаєш, коли все відросте. Та незалежно від кількості бар'єрів у вигляді заколок, обручів, хустинок, він все одно підло лізе в очі, на обличчя, заважає, ніби нагадує: "о, це ти зараз так виглядаєш? А зі мною було краще". Про нього питають знайомі, мовляв, як це тепер без чубчика, нормально ж було вам разом, що ти, блін, наробила, дурна якась певно. Постійні нагадування призводять до того, що ти зрештою починаєш питати себе: "Хіба було так погано? А взагалі - було погано? Ну так, є недоліки, але ж хіба це справді так заважало?" Невпевнено постукала в перукарню, попросила повернути все, як було. Зо два тижні потішилася, а потім (вкотре?) сказала собі: "Все, більше не можу". І знову все по колу: купа заколок, укладки, питання знайомих, вічні нагадування, інші стрижки, ще два-три зриви, але вже з більшими інтервалами в часі. У мене все закінчилося сьогодні, я поправляла волосся, яке вже зовсім не лізло в очі, подумала: "о, тепер я точно без чубчика. Це цікаво. Лиш би не настригти чогось знову". Та чи не настрижу? at Парк І. Франка

10

Сповіщення у фб, що рівно рік тому я стала студенткою Школи журналістики УКУ, дещо нагадало. А саме - співбесіду, останній етап вступу. Коли мене спитали, чим я хочу займатися, і я тоді дуже невпевнено відповіла: "Розслідуваннями". Невпевнено не тому, що сумнівалася у своєму виборі - а тому що, не вірила в те, що у мене щось вийде. Навіть документи у ШЖ я насправді ледь не передумала подавати, бо була переконана, що не вступлю. Минув рік. Зараз я на стажуванні в одній з найкращих розслідувальних редакцій, працюю над своїм розслідуванням. Спочатку навіть доводилося щипати себе, щоб пересвідчуватися, чи це насправді. З часом потрошки починає зявлятися віра в себе. І - обожешокконтент - розумієш, що все вдається значно краще, коли віриш у себе. Давати собі шанс не лише на поразку - найважливіше, чому я навчилася за останній рік. Найважливіше, але не єдине. Ще одна важлива річ - це вдячність. Вдячність друзям, рідним, керівникам, собі, тренерам на тренінгах, просто випадковим людям, що допомагали. Дякую дуже за цей рік змін. Далі буде ще цікавіше. at Square of Contracts

5

Коли можна починати вважати місто своїм? Скільки часу треба пожити, щоб перестати казати "тут у вас"? Як пройти цей обряд ініцівції? Треба впасти лицем у болото, знайти найсмачнішу шаурму чи правильно порадити комусь дорогу? Місто - це люди поряд. Давні друзі з університетів і соцмереж, колеги, до яких приходиш із задоволенням, випадкові знайомства.. Зрештою, коли ти маєш з ким увечері розділити пляшку вина і поговорити - місто не можна назвати чужим. . . . . . . #kyiv #kyivgram #kyivlove #kyivgram #vsco #vscocam #vscophoto #botanic #evening #vine #converse #instagood #picoftheday #instadaily #igers #vscoua #vscoukraine #vscokyiv #instapic #livefolk #vscodaily #letsgosomewhere #vscocamphotos #peoplescreatives #exploretocreate #thatsdarling #lifeofadventure #vscogallery at A.V. Fomin Botanical Garden

6

Готова взяти участь у новому шоу від СТБ. Воно називається "Я не соромлюся свого носа"

4

Блогери - це якесь вбивство мозку. Декілька разів я пробувала заповнити собі стрічку ними, і мене вистачало максимум на тиждень. Зараз я для одного тексту мала попідписуватися і вже за день вміст інстаграму почав бісити. Здавалося б, це - лідери думок, role models, вічні мотиватори і натхненники для нас, простих смертних, але нє! Блогери - це про нігтики, "дивіться, хто мене забирає на машині", шмотки, "наша дитина відригнула" і розписування цитаток часів ВК на чотири абзаци. А ще реклама. Дуже багато однотипної реклами: посміхнися на камеру, розпакуй пакетик і скажи "вау". "Цей крем такий класний! Я ним не користувалася, але він так гарно пахне, точно хороший". Чорт, якби я слухала такі поради і мастила обличчя усім, що гарно пахне, за місяць у мене б облізла шкіра. Хто ця ЦА блогерів, якщо така реклама вважається ефективною? Звісно, є винятки. Нішеві блогери (за інтересами) - це дуже круто. Хоча тут майже не йдеться про україномовний інстаграм. Подорожувальники і їхні фото - вау! Є блогери - вчителі іноземних мов, кухарі, рятувальники, юристи, у когось можна почитати про фізику, види пива чи про секс (мама, я нічого такого не читала, мені просто розказували). І є багато ніким незайнятих ніш. От порадьте мені інстаграмний блог про журналістику. Його нема! Чому в епоху соцмеиеж моїми рольовими моделями залишаються Віл МакЕвой і Керрі Бредшоу? Де Катерина з сумського "Суспільного", яка б надихала мене щодня на роботу? І при наявності купи вільних ніш більшість блогерів обирають лайфстайл. Чому, ну чомуууу? *кричить зневірливо* Чому найпопулярніші користувачі цієї соцмережі - не якісь сцперрозумні і сцперцікаві люди, а вішалки для реклами шмоток? Чому весь контент, який вони творять, - це навіть не їхні слова, але в будь-якому випадку однаково іетерпретовані? Де той особистий досвід, яким можна поділитися? Чому з нами діляться тільки лінками на "якісні сумочки"? Читати, дивитися постійно одне і те саме - це як щодня харчуватися "мівіною", але ще гірше. Бо "мівіна" не просить, щоб ти брав із неї приклад.

25

Жінка, з якою я зараз живу, постійно називає мене Машенькою. "Ой, Машенька", "а що ви, Машенька, готуєте?" Прохання, зауваження і ремарки не робити так НІКОЛИ ТАКОГО НЕ РОБИТИ ВЗАГАЛІ на неї не діють. У мене ж називання мене Машею чи похідними після третього разу викликає або рвотний рефлекс, або нестримне бажання когось вдарити важким тупим предметом. *просто зарісовка вечора*

8

Що ви слухали років зо 7-10 тому? Якщо порівняти оточення моїх однокласників, я слухала дуже, мм, неформальну музику. Але музика - це ніколи не була просто музика. Музика - щоб спілкуватися, не набираючи текст. Музика - щоб чіткіше (навіть собі ж) пояснити власні думки. Музика - щоб безпомилково впізнати свого. З топ-5 моїх улюблених гуртів одні розпалися ще до того, як я змогла б заробити собі на квиток, другі незадовго почали бавитися з дабстепом (я не проти, канєшно, але), треті пропали назовсім, четверті спопсилися (і їх я все ж дуже люблю, але знову це але). Останні лишалися чимось незмінним, чимось моїм, дуже особистим моїм. Байдуже, хто ти зараз - 13-річна дівчинка, яка приходить додому і плаче через булінг однолітків чи вже доросла дівчина, яка слухає "Song To Say Goodbye", перш ніж наважитися розірвати серйозні стосунки; 16-річне дівчисько з мегакороткою стрижкою, яке вважає, що "my sweet prince, you are the one" (не скріньте це тільки, благаю), чи чувіха, яка всі 22 роки питає себе "Where is my mind?", щоразу, коли... просто щоразу і просить інколи найрідніших - "protect me from what I want"; мала, яка закохyється і описує свої почуття не інакше, як що ця людина "сommon just like special K". або школярка, яка починає вчитися розуміти інших підспівуючи "My computer thinks I'm gay - what's the difference anyway?" І не важливо, хто із них я зараз, бо коли починає грати саме музика, на очі просто навертаються сльози, а все інше перестає бути важливим, бо, зрештою - "soulmates dry your eyes". Що 10 років тому, що ще два дні перед тим я і мріяти не могла, що потраплю на концерт Placebo. Тому під час концерту просто не вірилося, зовсім. Ну, і ви знаєте - "soulmates never die". at Atlas Weekend

3

"Сіяєш шо йобанаврот" (с) @gloriaroad at Atlas Weekend

12

Коли @brazen_red_face робила фото, всі необхідні елементи одягу були на мені (я ж знаю, про що ви подумаєте, бальні ізвращєнци). І взагалі, фото про вино. От. at Lviv, Ukraine

5

На місяць ми з @nshymkiv - дєвачькі з Пєчєрска. Тому можемо собі дозволити вечерком прогулятися, поговорити а жизні поряд із площею біля Родіни-Матєрі, а потім вертатися замість 15 хвилин 40. Ну бо ми тільки на місяць дєвачькі з Пєчєрска at The Motherland Monument

8

Ось ця от дівчина наступний місяць буде в Києві і з задоволенням зустрінеться з кимось на чай, вино, сік, пиво, нагодувати, колу, шось пакрєпчє. Ймовірно, вам не вдасться зустрітися з першого разу, бо за її розрахунками, вона більшість часу буде дуже зайнята. Але колись щось якось можна придумати) І традиційно всі найкращі фотографії від @brazen_red_face . . . . . . #instagood #photooftheday #picoftheday #instadaily #igers #vscocam #vsco #vscoua #vscoukraine #vscolviv #instapic #livefolk #vscophoto #vscogram #instavsco #vscogrid #liveauthentic #vscodaily #letsgosomewhere #vscocamphotos #peoplescreatives #visualsgang #exploretocreate #vscoeurope #thatsdarling #lifeofadventure #vscogallery #vscoph #igmasters at Вірменський дворик

8

У це важко повірити, але з купою тріщин на екрані цей пейзаж виглядає навіть краще at Mezhyhirya Residence

5

Так я виглядаю. Без макіяжу, невиспана, з вічними мішками під очима і пофарбованим волоссям, яке я ніяк не можу затонувати назад у натуральний. У старій футболці з секонду і шортах, які колись давно обрізала з маминих джинсів. Вигляд не для фото чи погуляти - сфотографувала сестра, бо "так гарно світло падає". Тут видно друге підборіддя і дивний слід на шиї. Шо зробиш, так я виглядаю, інакше виходить рідко. Років зо сім тому я складала списки пластику чого я зробила б, якби мала таку можливість. З мого залишався хіба ріст, все інше - переробити, перекроїти, порізати і заклеїти. Зараз все звелося до хороших/поганих тонів помад, невдалих зачісок і фасонів одягу, які не можна вдягати, бо вони привертатимуть увагу до того, що з моїм тілом не так (як я хочу). Ніяких стрілок, бо вони підкреслять опущені повіки, широкі брови привернуть увагу до носа. І ніби нічого не змінювала, але вже на фото/у дзеркалі/перед тобою - трошки інша версія. Хоча насправді виглядаю я так. І вже майже змусила себе собі подобатися. . at Briukhovychi

19

Просто шум води (і якась музика) at Kiev Reservoir

0
Next »